Ромадзі (яп. ローマ字 — "римські букви") — сукупність систем транслітерації японської писемності, що були створені для запису слів японської мови латинською абеткою.
Ромадзі використовується по-різному. У великих японських містах з її допомогою дублюються покажчики на вулицях і в метро. Ромадзі застосовується у словниках, підручниках, розмовниках. Іноді її використовують у японських текстах як засіб смислового виділення. Японські компанії, що працюють на міжнародних ринках, записують ромадзі свої назви й імена співробітників при закордонних контактах.
Існує декілька систем латинізації. Основними вважаються система Хепберна, кунрей-сікі (ISO 3602) та ніхон-сікі (ISO 3602 Strict). Найбільше широко в усьому світі (у тому числі в Японії) використовується система Хепберна, хоча вона першопочатково вона була призначена лише для англомовних осіб.
При передачі за допомогою ромадзі японських слів (які традиційно записуються хіраґаною), транслітерований текст пишеться малими літерами, при передачі ж запозичених слів (традиційно записуються катаканою) — прописними.
Іноді можна зустріти помилкове твердження, що словом ромадзі (ローマ字, "римські букви") в японській мові позначається власне латинська абетка. Насправді, у сучасній японській вона позначається словом ратен-модзі (ラテン文字, "латинські букви").
Зміст |
Перша система латинізації японської мови базувалася на португальській мові і її абетці. Вона була розроблена близько 1548 року японським християнином на ім'я Ядзіро. Система використовувалася у католицьких книгах, що видавалися єзуїтським орденом для місіонерів, з метою спростити проповідування в Японії. Ця португальська система є подібною на нинішню ніхон-сікі, за виключенням того, що в ній інакше передавалися приголосні звуки: наприклад, звук [к] записувався як "c", а [х] — як "f". Так, словосполучення "Ніхон но котоба" (Японська мова), яке за нинішніми правилами пишеться ромадзі "Nihon no kotoba", тоді писалося як "Nifon no cotoba".
Після вигнання християн з Японії на початку 17 століття , ромадзі вийшла з ужитку. Її повторне використання розпочалося у період Мейдзі в другій половині 19 століття, коли Японія взяла курс на вестернізацію. Усі нинішні системи транслітерації латиницею були розроблені у цей період.
Відразу після реставрації 1868 року деякі японські вчені пропонували повністю відмовитися від японської писемності та використовувати замість неї ромадзі. У цей час деякі книги навіть почали публікуватися повністю латиницею. Однак ідея зазнала невдачі через велику кількість омофонів у японській мові — слів, які вимовляються однаково, але записуються різними ієрогліфами, що позначають різні речі. Пізніше, на початку 20 століття , ряд вчених розробив складові абетки, знаки яких походили з латинського алфавіту. Ця ідея була ще менш популярною.
Крім вищезгаданих стандартизованих систем, часто можна зустріти й інші способи латинізації. Вони використовуються багатьма людьми з різних причин — або через недостатнє розуміння стандартних систем, або через труднощі із введенням діакритичних знаків, які вони використовують. Іноді символів з необхідною діакритикою просто немає у традиційному кодуванні (ця проблема поступово відпадає з поширенням Юнікоду).
З нестандартних способів латинізації окремо можна виділити наступні два:
Також часто можна зустріти заміну діакритичного знака макрона (який використовується у системі Хепбьорна і ніхон-сікі для позначення довготи голосного — наприклад, Tōkyō), на циркумфлекс (Tôkyô), тому що його простіше вводити в багатьох текстових редакторах і розкладках.
Окрім цього можна зустріти наступні способи латинізації:
Незважаючи на те, що іноді використання таких способів запису має сенс (у специфічних ситуаціях), воно, як правило, призводять лише до плутанини.
У власних іменах можливі ще більші відхилення від стандартних систем. Наприклад, прізвище Найто інколи записується як "Nightow", хоча за системою Хепбьорна правильно писати Naitō.
Врешті-решт, деякі японські слова й назви, наприклад, "jiu jitsu" (джіу-джіцу) або "Tokyo" (Токіо) пишуться саме у відповідності до традиції, незважаючи на те, що їхнє написання не узгоджується з жодною з існуючих систем латинізації.
У наступній таблиці показана різниця у записі деяких силабічних знаків японської мови у різних системах. Також для довідки наведений запис цих складів у кірідзі — російській системі кириличної транслітерації (подано українською транскрипцією).
| Хіраґана | Ревізований Хепбьорн | Кунрей-сікі | Ніхон-сікі | Кірідзі |
|---|---|---|---|---|
| うう | ū | û | ū | у: |
| おう, おお | ō | ô | ō | о: |
| し | shi | si | si | сі |
| しゃ | sha | sya | sya | ся |
| しゅ | shu | syu | syu | сю |
| しょ | sho | syo | syo | сьо |
| じ | ji | zi | zi | дзі |
| じゃ | ja | zya | zya | дзя |
| じゅ | ju | zyu | zyu | дзю |
| じょ | jo | zyo | zyo | дзьо |
| ち | chi | ti | ti | ті |
| つ | tsu | tu | tu | цу |
| ちゃ | cha | tya | tya | тя |
| ちゅ | chu | tyu | tyu | тю |
| ちょ | cho | tyo | tyo | тьо |
| ぢ | ji | zi | di | дзі |
| づ | zu | zu | du | дзу |
| ぢゃ | ja | zya | dya | дзя |
| ぢゅ | ju | zyu | dyu | дзю |
| ぢょ | jo | zyo | dyo | дзьо |
| ふ | fu | hu | hu | фу |
Також системи різняться у записі граматичних часток японської мови: так, склади は ха, へ хе і を о, які використовуються як частки або граматичні показники, у системі Хепбьорна й кунрей-сікі пишуться як wa, e і o — тому що так вимовляються, тоді як у ніхон-сікі ці склади пишуться як ha, he і wo — у відповідності до таблиці японської абетки ґодзюон.
| Слово | Ієрогліфи | Кана | Ромадзі | Кірідзі | ||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Ревізований Хепбьорн | Кунрей-сікі | Ніхон-сікі | ||||
| римські букви | ローマ字 | ローマじ | rōmaji | rômazi | rōmazi | ро:мадзі |
| Гора Фудзі | 富士山 | ふじさん | Fujisan | Huzisan | Huzisan | Фудзісан |
| чай | お茶 | おちゃ | ocha | otya | otya | отя |
| префект | 知事 | ちじ | chiji | tizi | tizi | тідзі |
| стискати, зменшувати | 縮む | ちぢむ | chijimu | tizimu | tidimu | тідзиіму |
У цьому списку зазначено, як назви букв латинського алфавіту вимовляються японською. Це корисно для читання абревіатур, наприклад, NHK (ніппон хо:со: кьо:кай, "Японська віщальна корпорація") вимовляється як ену-етті-ке:.
