|
Місто Сан-Паулу
Cidade de São Paulo
(Місто Святого Павла) |
|||
|---|---|---|---|
 |
|||
|
|||
| Прізвисько: Terra da Garoa (Земля дрібного дощу) Sampa |
|||
| Девіз: лат. Non dvcor, dvco (Не мною керують, а я керую) |
|||
| Координати: | |||
| Країна |  Бразилія |
||
| Регіон | Південно-східний | ||
| Штат | Сан-Паулу | ||
| Уряд | |||
| - Мер | Жільберту Касаб (DEM) | ||
| Площа | |||
| - Місто | 1 522,989 км² | ||
| - Агломерація | 8051 км² | ||
| Висота над р.м. | 760 м | ||
| Населення (2006) | |||
| - Місто | 10 886 518 | ||
| - Густота | 7233/км² | ||
| - Агломерація | 22 677 506 | ||
| - Густота агломерації | 2277/км² | ||
| Часовий пояс | UTC-3 (UTC−3) | ||
| - Літній час | UTC-2 (UTC−2) | ||
| ІРЛП (2000) | 0.841 — високий | ||
| Вебсайт: Cidade de São Paulo | |||
 |
|||
Сан-Паулу (São Paulo, [sɐ̃ʊ̃ˈpaʊlʊ] ), головне місто південно-східного штату Бразилії Сан-Паулу, найбільший промисловий центр і важливий культурний центр Бразилії і всієї Південної Америки. Із населенням майже 11 млн. мешканців в межах міста, це найбільше місто країни та одне з найбільших у світі[1]. Місто займає територію в 1 523 км2 та є центром великої агломерації із населенням 22 млн. мешканців, також одної з найбільших у світі.
Мешканці міста називаються «паулістанами» (однина: «паулістану», порт. paulistano), тоді як мешканці штату — «паулістами» (однина: «пауліста», порт. paulista). Девізом міста є лат. Non ducor, duco — «Не мною керують, а я керую», що підкреслює значення міста в політиці та економіці країни. Популярним прізвиськом міста є «Сампа» (Sampa).
Місто широко відоме своєю перемінливою погодою, постійними дорожними пробками, величезним числом гелікоптерів, своєю архітектурою і великим числом хмарочосів. Місто є важливим транспортним центром, Міжнарожний аеропорт Гуарульюс (Guarulhos), найбільший аеропорт країни, сполучає місто з багатьма містами у країні та за її межами.
Як і у більшості південних та південно-східних штатів, місто було центром європейської іміграції, зокрема з Західної України. Кількість нащадків українців у місті — до 10 000, переважно з іміґрації 1947 — 1950 років, в місті діють українська католицька і українська православна парафії та кілька українських товариств[2].
Зміст |
Поселення Сан-Паулу (тоді Сан-Паулу-Кампус-ді-Піратінга) було засноване єзуїтськими місіонерами Мануелом да Нобрега і Жозе ді Анчьєта 25 січня 1554 року. Вони разом із групою єзуїтів встановили на цьому місці місію під назвою Колегіу-ді-Сан-Паулу-ді-Піратінга (порт. Colégio de São Paulo de Piratininga) з метою перетворення індіанців Тупі-Гуарані на католицтво. Поселення біло розташоване у підніжжі гірського ланцюга Серра-ду-Мар біля річки Тіете, оглядаючи затоку, де було збідоване портове місто Сантус, у природному проході від південно-східного узбережжя до обширного і родючого плато на заході, що згодом стало штатом Сан-Паулу.
Протягом 17-го і 18-го століть, групи дослідників, що назвали себе бандейрантами, перетинали ліси і нові території Південної Америки в пошуках золота, алмазів, інших природних багатств та рабів. Бандейранті вважаються відповідальними як за більшість територіального розширення Бразилії на захід від Тордесільяської лінії, так і за відкриття багатьох покладин коштовних металів і каміння. У місті зараз існує кілька пам'ятників в ознаменування їх внеску до розвитку міста, зокрема Монументу-дас-Бандейрас, одна відомих пам'яток Сан-Паулу.
Сан-Паулу офіційно отримав статус міста в 1711 році. У 19-м столітті місто вступило в період економічного процвітання, головним чином через експорт кави, що відправлялася за кордон із сусіднього міста Сантус. Після 1881 року до штату і міста почалася інтенсивна імміграція з Італії, Португалії, Іспанії, Німеччини та інших країн, переселенців приверталі нові землі та робота на величезних кавових плантаціях штату. На початку 20-го століття доходи від експорту кави різко впали, перш за все через світовий економічний крізис та падіння цін. В результаті потік інвестицій місцевих підприємців був направлений на розвиток промисловості Сан-Паулу, привертаючи нові хвилі іммігрантів до міста, переважно з Італії. На додаток до європейців, у першій поливині 20-го століття до міста у великій кількості іммігрували японці і араби. Уздовж 20-го сторіччя, процвітаюча економіка міста також привернула величезне число переселенців з бідних регіонів Бразилії, особливо з Північного сходу.
Проте, наприкінці 20-го століття, через змагання з іншими містами Бразилії, що іноді пропонували кріщі податкові перевагам для промислових компаній, головна горподарська діяльність Сан-Паулу поступово залишила свою промислову направленість на користь сфери послуг. Зараз у місті розташовані офіси великого ряду місцевих і міжнародних банків, юридичних компаній, багатопрофільних транснаціональних компаній і компаній, що пропонують різноманітні послуги.
Інша важлива історична віха — заснування Університету Сан-Паулу, точніше його Юридичного факультету, також відомого як Ларгу-Сан-Франциску, що був одним з трьох перших академічних установ в Бразилії разом із Юридочною школою в Ресіфі і Федеральним Університетом штату Амазонас. Цей навчальний заклад спочатку був відкритий в приміщенні монастиря, та був заснований за імперсаторським декретом 1 березня 1828 року, незабаром після заснування Бразильської імперії, через збільшення потреби в адвокатах і політиках. Оскільки багаті бразильці часто вирушали до Європи в пошуках освіти, особливо юридичної, імператор Педру I вирішив, що необхідно створити національну юридичну школу. Вона почала привертати студентів зі всієї країни, що стало важливим чинником створення богемної еліти міста.
Не дивлячись на деякі економічні проблеми, Сан-Паулу залишається найбільшим діловим центром Латинської Америки. Величезний ринок агломерації (більш ніж 20 млн. мешканців) притагає іноземні компанії. Завдяки культурним подіям, таким як Міжнародний фестиваль мистецтва (Bienal International de Arte), місто отримало репутацію культурного центру, перш за все музики та мистецтв. Економічне зростання і експорт поступово знижають рівень безробіття в місті, відома місцева злочинність також знижується. Розвиток міста відбувається у багатьох районах, історичний центр привертає державні установи та приватні університети, а бізнес-структури рухаються до нових районів, таких як Itaim і Berrini. Завдяки діловим візитам, місто привертає більше відвідувачів, ніж Ріо-де-Жанейро, основний конкурент міста протягом останнього століття.
Сан-Паулу розташований на плато, що є частиною гірської системи Серра-ду-Мар (португальською «морська гряда»), у свою чергу частини общирного Бразильського плоскогір'я, із середньою висотою біля 800 м над рівнем моря — на відстані біля 70 км від Атлантичного океану. Цю відстань пересікають два великих шосе, Анчьєта і Шосе Іммігрантів, що спускаються до портового міста Сантус і пляжного курорту Гуаруджа. Горбиста місцевість переважає в межах урбанізованих районів Сан-Паулу, крім півночі міста — де піднімається Серра-да-Кантарейра і залишаються ділянки Атлантичного лісу. Район тектонічно дуже стійкий, ніякої сейсмічної активності тут не спостурігається.
Річка Тете колись була основним джерелом прісної води міста та місцем відпочинку його мешканців. Проте, протягом другої половини 20-го століття річка була забруднена стічними водами промислових підприємств, як і її притока річка Піньєйрос. Зараз проводиться активна програма очищення обох річок, що фінансується міжнародними банками розвитку, такими як Японський Банк Міжнародної Співпраці[3]. В межах міста немає судноплавних річок, проте водний транспорт стає все більш і більш важливим на річці Тете далі за течією у південному напрямку, біля річки Парана, оскільки Тете — частина басейну Ла-Плати.
Біля міста немає природних озер, але існують два водосховища, Гуарапіранга і Біллінгс, що використовуються для отримання електроенергії, збереження прісної води та відпочинку мешканців міста. Первісна флора складалася переважно з великої різноманітності широколистяних вічнозелених рослин. В місті багато завезених росли, оскільки м'який клімат і велика кількість опадів дозволяють вирощування більшості видів рослин тропічного, субтропічного і помірного поясів, наприклад, дуже поширені насадження евкаліптів.
Згідно класифікації климатів Кьоппена Сан-Паулу має вологий субтропічний клімат. Температури рідко досягають 30 °C протягом літа, тоді як морози рідкі протягом зими. Рекордні температури складають 35,3 °C 15 листопада 1985 року і −2,1 °C 2 серпня 1955 року (обидва на національній погодній станції Міранте-ді-Сантана, в північному районі міста). У горах навколо міста (Horto Florestal), неофіційно була зареєстрована температура −3,9 °C 2 серпня 1955 року. Сніжна буря була офіційно зареєстрована тільки одного разу, 25 червня 1918 року. Кількість опадів рясна, особливо за теплі місяці, але виключно між червнем і серпнем. До Сан-Паулу та узбережжя біля нього ніколи не доходили тропічні циклони, так саме як і смерчі. Серпень, зимній місяць, здебільшого сухий і теплий, іноді температури досягають 28 °C. Це явище під назвою «Veranico» (португальською, «маленьке літо»). З іншого боку, у січні були зареєстровані відносно низькі температури протягом деяких років.
|
Кліматична таблиця Сан-Паулу |
||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Температура | ||||||||||||||
| Місяць | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | Рік | |
| Рекордна висока°C | 35,4 | 34,7 | 34,9 | 33,3 | 30,9 | 29,3 | 30,2 | 33,0 | 35,3 | 35,4 | 35,5 | 35,6 | 33,9 | |
| Середня висока °C | 27,3 | 28,0 | 27,2 | 25,1 | 23,0 | 21,8 | 21,8 | 23,3 | 23,9 | 24,8 | 25,9 | 26,3 | 23,5 | |
| Середня низька °C | 18,7 | 18,8 | 18,2 | 16,2 | 13,8 | 12,4 | 11,7 | 12,8 | 13,9 | 15,3 | 16,6 | 17,7 | 15,5 | |
| Рекордна низька °C | 9,6 | 9,9 | 9,6 | 4,0 | 1,4 | −0,6 | −1,2 | −2,1 | −0,4 | 4,7 | 5,3 | 7,7 | 4,0 | |
| Опади | ||||||||||||||
| Місяць | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | ||
| Всього, мм | 241 | 203 | 142 | 58 | 43 | 38 | 28 | 36 | 58 | 150 | 122 | 198 | 1317 | |
Сан-Паулу офіційно є частиною більшої агломерації, що називається «Grande São Paulo» («Великий Сан-Паулу»). Агломерація містить в сумі 39 муніципалітетів і населення більш ніж 19 мільйонів мешканців (станом на 2005 рік, дані IBGE).
Оскільки Сан-Паулу розкинувся дуже широко, існує два визначення для його агломерації. За його "Загальною статістичною зоною" (Complexo Metropolitano Expandido), це друге за розміром місто у світі з 29 мільйонами мешканців[4]. Більш вузьке визначення визначає Великий Сан-Паулу (Região Metropolitana de São Paulo) як територію, що не включає Кампінас, Байшада-Сантіста та інші сусідні області, ця територія має близько 19,7 мільйонів мешканців (станом на 2006 рік), що робить її п'ятою за розміром агломерацією у світі.
Місто Сан-Паулу ділиться на 31 міський район, що називаються субпрефектурами (subprefeituras). Кожна субпрефектура ділиться на декілька районів (в більшості випадків, два або три). Субпрефектури з найбільшим числом районів - Sé, в історичному в діловому центрі, Butantã, місце розташування університета Сан-Паулу, Lapa, Penha і Mooca, всі з яких мають по одинадцять районів. Разом з адміністративним поділом, інсує і географічний радіальний поділ, встановлений в 2007 році мером Жільберту кассабом. Місто ділиться на десять регіонів (історичний центр, розширений центр, північ, південь, схід, захід, північний схід, північний захід, південний схід і південний захід), кожен має характерний колір автобусів і вуличних табличок. Цей поділ не має ніякого відношення до субпрефектур і районів, і, в деяких випадках, той же район може знаходитися в двох або більше географічних регіонах. Район, де знаходиться керівництво підпрефектури, отримує ту є назву, що і субпрефектура, за виключенням M'Boi Mirim.
Сан-Паулу має найбільшу етнічну різноманітність мешканців з усіх міст Бразилії. Після заборони работоргівлі в Бразилії в 1850 році, землевласники штату почали замінювати африканську трудову силу для работи на кавових плантаціях іммігрантами. Цю практику розпочав сенатор Ніколау Вергуейру (Nicolau Vergueiro), який привертав з Європи німців, швейцарців і португальців для роботи на своїх плантаціях.
Після відміни рабства в 1888 році, до Сан-Паулу почали прибувати великі кількості іммігрантів, більшість з яких були вихідцями з Італії. У 1897 році італійці складали біля половини населення міста. Португальці, іспанці, німці, євреї і араби-християни також прибували у значних кількостях. З 1908 до 1950 року також прибуло багато японських іммігрантів[5].
Як у всій Бразилії, населення Сан-Паулу представляє собою суміш різних етнічних груп, створюючи дуже різноманітне багатонаціональне суспільство. Сьогодні, представники більш ніж 100 етнічних груп вважають місто своїм домом[6]. Найбільшими етнічними групами є:
За расою, населення Сан-Паулу складається (за офіційною термінологію і статистикою) з 8 мільйонів білих, 2,6 мільйонів коричневих (суміш рас), 527 тисяч чорних (негрів), 456 тисяч жовтих (азіатів) і 18 тисяч індіанців[17].
 |
Це незавершена стаття з географії Бразилії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її
|
