| Національний дендрологічний парк «Софіївка» | |
|---|---|
 |
|
| Розташування: | Черкаська область, Україна |
| Найближче місто: | Умань |
| Координати: | 48° 45′ 51″ пн. ш., 30° 14′ 37″ сх. д. |
| Площа: | 179,2 |
| Заснований: | 1796 |
| Число відвідувачів: | 500 000 на рік |
| Керуюча організація: | Національна академія наук України |
Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка» — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України. На сьогодні — це місце відпочинку. Щорічно його відвідують біля 500 тисяч чоловік. Площа — 179,2 га.
«Софіївка» є пам'ятником краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: болотяний кипарис, сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гінкґо, смерека та багато інших. Колективом парку видано каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, в тому числі 25 таксонів ліщин, 24 — буків, 41 — ялин, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин.2. Колекційний фонд парку в 2007 році нараховував 3323 таксонів, з них: 546 деревних, 1557 кущових, 115 ліан, 1212 трав’янистих рослин, з них 914 інтродукованих та 246 аборигенних.
Парк розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч ріки Кам'янки, за адресою — вулиця Київська, 12-а. З 1980 року директором дендропарку є член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор Іван Семенович Косенко.
У 1985 році мала планета № 2259 отримала назву «Софіївка» на честь уманського парку.
Зміст |
Парк «Софіївка» заснований у 1796 році власником міста Умані, польським маґнатом Станіславом Щенсним (Феліксом) Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької і подарований їй до дня іменин в травні 1802 року.
Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено польського військового інженера Людвіга Метцеля, а безпосередньо виконали всі роботи в парку кріпаки Уманщини.
Парк був створений у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами, які врізалися в гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною.
Головна композиційна вісь парку проходить по річищу Кам'янки, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній — понад 8 га, Нижній - близько 1,5 га та інші, водоспади (один з них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземну ріку Ахеронт (завдовжки 224 м), водограї (найбільший - до 20 м) тощо.
Парк прикрашають штучні скелі (Левкадська (Бельведерська), Тарпейська й інші), ґроти (Венери, «Горішок», «Страху і сумнівів» та інші), павільйони (Флори, Рожевий), альтанки, скульптура.
Завдяки компонуванню різних деревних порід, поєднанню їх з водоймами, скелями й архітектурними спорудами, створено види й перспективи різних планів (Головна алея, Англійський парк, Єлісейські поля та інші).
Коли Людвіг Метцель закінчив будівництво, в'їзд до парку був з боку оранжерей (тобто, з двору сільськогосподарської академії). Тоді приїздили в «Софіївку» на конях по теперішніх вулицях Тищика і Київській.
Польський письменник Станіслав Трембецький у 1806 році присвятив парку поему «Zofiówka», яку пізніше було перекладено на кілька інших мов.
У 1832 році, після польського повстання, всі володіння Потоцьких були конфісковані й передані Київській казенній палаті. Того ж року Микола І подарував його своїй дружині — Олександрі Федорівні.
В 1836 — 1859 роках «Софіївка» перебувала у віданні Управління військових поселень. Протягом цього часу парк зазнає значних змін, порівняно з тим, що зробив у ньому Людвіг Метцель з самого початку:
Протягом цього часу з парку вилучають бюст Тадеуша Костюшка та скульптуру Юзефа Понятовського. У цей період Софіївка називається «Царициним садом».
Садівниками на той час були П. Ферре, який створив терасу на березі Нижнього ставу в 1840 році і терасу Муз на північному березі біля джерела Гіппокрени, і Босеє, який відкрив дальню перспективу з амфітеатру на Нижній став, зрізавши верхівки кількох дерев.
30 березня 1859 року царським указом «Софіївку» передано у відання Головного училища садівництва Росії, переведеного з Одеси до Умані. Парк продовжував називатися «Царициним садом», хоч указом царя його названо «Уманським садом Головного училища садівництва».
З 1899 року, під керівництвом професора В. В. Пашкевича, парк поповнився новими насадженнями (Англійський парк), де було зібрано понад сто видів і форм рідкісних дерев і чагарників. В цей час проводяться вирубки догляду та санітарні вирубки рослинності.
Після революції «Софіївку» стали називати «Садом III Інтернаціоналу».
Постановою Раднаркому УРСР за N26/630 від 18 травня 1929 року «Софіївка» була оголошена державним заповідником.
Оранжерея, парники і, відповідно, частина території парку залишилися в підпорядкуванні сільськогосподарського університету. Парку надається самостійний статус і він аж до 1955 року перепідпорядковується кілька разів різним відомствам, таким як Наркомос, Наркомзем, управлінню заповідників, управлінню у справах архітектури, які були створені при Раді народних комісарів тодішньої УРСР.
1945 року — парку дано повну назву: «Уманський державний заповідник «Софіївка»».
У 1946 році Рада Міністрів УРСР прийняла спеціальну постанову «Про відновлення і благоустрій Уманського державного заповідника «Софіївка»». На ремонт і реставрацію парку виділяється 1 мільйон карбованців.
1948 року — затверджується генеральний план відновлення і розвитку заповідника «Софіївка».
1949 року — створюється декоративний розсадник на площі 20 га. Активно проводяться роботи з ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожно-алейної системи, скульптур парку. Проводиться інвентаризація деревних і чагарникових порід, з'являються наукові праці з історії парку, його дендрофлори, про скульптури, малі архітектурні форми. В цей же період втрачено оригінали мармурових скульптур Аполлона Бельведерського, Венери-купальниці, Меркурія, з яких залишилися копії в органічному склі, а статуя Амура, як і бюст Станіслава Трембецького, безслідно зникли, хоч пізніше знайдено мармурові крильця від статуї Амура, які зараз знаходяться в музеї.
26 вересня 1955 року дендрозаповідник «Софіївка» на підставі Постанови Ради Міністрів України за N 1184 переводиться в систему Академії наук України і підпорядковується в своїй науковій діяльності Центральному республіканському ботанічному саду АН України. В підпорядкуванні ЦРБС АН УРСР парк "Софіївка" знаходився аж до 1991 року.
В цей період проводяться значні роботи з реставрації об'єктів парку і їх відновлення, розширення території парку. Так, в 1958 році за постановою Черкаської обласної Ради «Софіївці» відведено 6,19 га землі за рахунок земель Уманського міськкомунгоспу та 9,5 га за рахунок земель Уманського сільськогосподарського інституту. У парку відновлені і навіть збільшені штати працівників за рахунок наукового відділу у порівнянні з 1836 роком, коли тут проводились найбільші за обсягом роботи.
В 1972 році до «Софіївки» приєднують територію площею 5,1 га, яка раніше належала військовій частині. В цей час замінюють всі дерев'яні східці на гранітні, при цьому порушується цілісність партерного амфітеатру як паркової композиції, бо замість серпантинових доріжок, його по центру перетинають гранітні східці від фонтану «Семиструмінь» до оранжерей сільськогосподарського інституту. Проводиться капітальний ремонт Рожевого павільйону із заміною гранітного фундаменту. На Головному вході замість дерев'яної огорожі на цегляних стовпчиках будується ажурна металева огорожа з гранітними колонами. На Головній алеї за проектом Є. Лопушинської будується в 1974 році джерело «Срібні струмки». В ці ж роки асфальтується бруківка парку від Головних воріт до воріт сільськогосподарського інституту. При цьому прибирають круглу клумбу, яка була перед павільйоном Флори. Від мосту на острів Анти-Цирцеї до дамби по вулиці Інтернаціональній створюють благоустроєну алею з водовипусками, гранітними сходами.
Зима 1979 — 1980 років була безсніжною та морозною. Товщина льоду сягала більше 0,7 м, а ґрунт промерз на глибину до 1,5 метрів. Потім в березні 1980 року пройшли великі снігопади, а низька температура повітря трималася майже до половини місяця. Після різкого потепління, в другій половині березня, сніг почав танути. За підрахунками фахівців, приплив води в ставки парку був таким великим, що коли б навіть за два тижні до стихійного лиха, що трапилося, були повністю відкриті всі водопропускні споруди на ставках, то і тоді вони були б не в змозі пропустити величезну кількість талих вод, що надходили у водоймища парку. Повінь розмила земляну греблю по вулиці Інтернаціональній, і вся маса води з Красноставського водоймища площею більше 17 га у вигляді селевого потоку пронеслась по поверхні льоду Верхнього ставу і пішла вниз ущелиною по течії річки Кам'янки, де розташовані головні об'єкти парку. Тоді ж під час повені були повалені гранітні пілони з вазами біля Головного входу. Була дещо зсунута і розвернута по осі на гранітному цоколі права башта, а також повалена з правого боку майже вся металева огорожа на гранітному підмурку.
Хоча рослинність парку під час повені зазнала значних втрат (деякі вікові дерева, які прикрашали центральну частину парку, загинули, а інші зазнали значних пошкоджень), видовий склад насаджень практично зберігся. При цьому загинули і самосівні, нецінні для паркових пейзажів дерева та кущі. Повінь пошкодила асфальтове покриття Головної алеї, знищила до основи дорожно-алейну систему парку в його найнижчій частині від гроту Фетіди до Головного входу з вул. Садової, були знесені і зруйновані всі металеві та дерев'яні мости, шлюзи, окремі скульптури та малі архітектурні форми. Наслідки повені були ліквідовані за короткий час.
Найбільші реставраційні, ремонтні та відновлювальні роботи в «Софіївці» було проведено після стихійного лиха в 1980 році, коли за чотири місяці було реставровано більше п'ятдесяти об'єктів. За період з 1980 по 1993 рік за проектом Є. Лопушинської упорядковано Ахеронтійське озеро, збудовано альтанку Грибок. Починаючи з 1980 року, почала освоюватися територія колишньої військової частини площею 5,1 га, де організовується адміністративно-господарча зона парку. Тут практично заново відбудовується 25 гаражів для автомобілів, тракторів і старовинних карет, які закуповуються в Польщі. Було капітально відремонтовано пункт технічного обслуговування техніки, добудовується невеликий лабораторний корпус з кімнатами для приїжджих. На базі колишніх складів боєприпасів, де під час війни німцями був влаштований шпиталь для радянських військовополонених з Уманської ями, збудовано бібліотеку з читальним залом, їдальню для робітників та службовців з кімнатою відпочинку, зал засідань на 90 місць, складські приміщення, у 1996 році газифіковано котельню, побудовано водонапірну башту, куди подається вода із свердловини, пробуреної в західній частині парку. Збудовано пилораму, столярний цех, сауну, приміщення для утримання коней, овець, птиці. З 1993 року парк охороняється підрозділом міліції.
Із 1991 року парку надається статус самостійної науково-дослідної установи НАН України.
У 1995 році «Софіївка» брала участь в міжнародній конференції «Європа Ностра» і отримала всі відзнаки: медаль, диплом і барельєфну дошку за відновлення парку після стихійного лиха 1980 року, а також за збереження пам'яток історії та культури.
До 200-річчя заснування парку в 1996 році відновлено дію джерела «Залізна рура», повернуто його історичну назву. Вода цього джерела надходить, як і 200 років тому, з центральної частини парку із гроту «Діани». При вході на територію парку з вул. Садової, зліва, зразу ж за вхідною баштою, розташована гірка, обсаджена ялівцями, туями та ялинами. В цій гірці ще тоді було влаштовано басейн, з якого, як і тоді, так і тепер поступає вода до «Залізної рури» та водоспаду з маленьким блюдцем води, збудованих за проектом архітекторів інституту «УкрНДІІнжпроект» В. Б. Харченка та О. П. Гуменного. Цього ж року Національний Банк України випустив ювілейну монету номіналом у 2 гривні, присвячену 200-річчю заснування парку.
28 лютого 2004 року Указом Президента України за № 249/2004 дендрологічному парку надано статус національної установи, і він став іменуватися Національний дендрологічний парк «Софіївка».
За період з 1980 до 2007 рік у «Софіївці» проведено значні обсяги робіт з реставрації, відновлення та повернення історичної достовірності майже на всій території історичного ядра парку. Зокрема:
Впродовж останніх років у «Софіївці» на підставі вивчення основних традиційних елементів теорії декоративного садівництва і використання відповідних композиційних прийомів та принципів проведено:
Сучасна «Софіївка», будучи зразком садово-паркового мистецтва світового значення, маючи потужну матеріальну базу та високий науковий потенціал і розвинену інфраструктуру з обслуговування відвідувачів, може вже сьогодні стати школою для перепідготовки вітчизняних та зарубіжних ландшафтних архітекторів.
Багаторічна праця колективу Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України неодноразово була відзначена на міжнародному та загальнодержавному рівні:
За задумом архітектора, парк є наочною ілюстрацією до окремих частин поем Гомера «Іліада» та «Одіссея».
Парк починається з головного входу по вулиці Садовій. За ним йде центральна алея. Башти головного входу, споруджені у 1850 — 1852 роках, збереглися до нашого часу разом з в'їздними воротами та хвірткою. Огорожа від башт протягом цих років багато разів змінювалась — від дерев'яної на цегляних стовпчиках до металевої на гранітних колонах, до вигляду, який вона має тепер, разом з реконструйованим мостом, сходами та комплексом для обслуговування туристів, що тепер носить статус Будинку творчості вчених Національної академії наук України. Цей будинок має оригінальну архітектуру, а на вершині будівлі — оглядовий майданчик. Крім музею, в Будинку творчості вчених є готель на 45 осіб, ресторан, сауна.
Верхню частину конусоподібної покрівлі вхідних башт завершують прикраси, що нагадують факел. За однією із версій, Головний вхід до парку нагадує вхід в Афінський ринок, а деталі, що завершують сторожові башти, запозичені з храму богині Вести в Тіволі (Італія). Довгий час вхід до парку прикрашали італійські пірамідальні тополі, що їх завіз С. Щ. Потоцький. Саме з «Софіївки» вони розповсюдились по всій Росії (Про це свідчить лист імператора Росії Олександра І до Софії Потоцької, в якому він дякує їй за транспорт із саджанцями пірамідальної тополі, що прибув до Петербурга).
До стихійного лиха, яке трапилося в ніч з 3 на 4 квітня 1980 року, головний вхід прикрашали ялиці бальзамічні. Вони загинули, а на їх місце висаджено дві туї колоновидні 20-річного віку, які добре вписалися в архітектурний ансамбль.
Праворуч, біля входу в парк, за стіною туї знаходився будинок Музею історії парку. Він був відкритий у вересні 1985 року. Музей, створений на громадських засадах завдяки ентузіазму працівників парку та його шанувальників, не був розрахований на масове відвідування. Це був методичний центр для підготовки екскурсоводів. В ньому також були зосереджені матеріали з історії «Софіївки». Будинок, в якому був розміщений музей, збудований у 1957 році, до 1980 року використовувався як адміністративно-лабораторне приміщення, а в 1996 році його фонди перенесено до нинішнього адміністративного корпусу, який розташований на території парку. Тепер, з місця, де був розташований музей, відкривається вид на гранітні скелі та невеличке Женевське озеро — яке виникло в 30-х роках XX ст.
На території поляни, що вище Женевського озера, в 1841 році була збудована дерев'яна альтанка для караульного солдата. Вона нагадувала по своїй формі грибок, тому місцевість схилу праворуч по ходу в парк дістала назву Грибок. Альтанка відновлена в 1994 році.
По центральній алеї парку, на шляху від Головного входу до до Тарпейської скелі, праворуч росте група ялин, а також болотний кипарис (таксодій дворядний). Дерева ці посаджені в 1891 році. Раніше цю ділянку парку називали Малою Швейцарією. З історичних архівних матеріалів відомо, що свій завершений вигляд ця ділянка парку набула в період військових поселень, після завершення будівництва вхідних башт.
Тайперська скеля розташована праворуч по ходу Головної алеї. На ній розташована дерев'яна альтанка легкої конструкції, що продовжує скелю. Вперше її встановлено в 1839 році, пізніше, коли постаріла, — зняли, і лише в 1950 році відновили знову. Скеля названа як південно-західна стіна Капітолійської фортеці Стародавнього Риму, яка збереглася до нашого часу. При Потоцьких тут закінчувався парк.
Перед павільоном Флори, праворуч, розташоване джерело — «Срібні джерельця». Оформлення його виконано в античному стилі. Це підковоподібна споруда з граніту, на краях якої дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної стінки вмонтовані декоровані бронзою трубки, з яких тече джерельна вода. Фонтан «Срібні джерельця» був споруджений в 1974 році за проектом київського архітектора О. І. Лопушинської на місці будки із залізною трубою для випуску води, яка стояла тут з 1850 року.
Алея закінчується павільйоном Флори. Перед ним спланована площа, від якої, обгинаючи павільйон, розходяться кілька доріг. Асфальтова дорога через Венеціанський місток веде до Верхнього ставу і до виходу на територію Уманської сільськогосподарської академії (колишнє Головне училище садівництва), повз оранжереї на видовий майданчик біля обеліску. Звідти по Верхній алеї можна вийти на терасу Бельв'ю і повернутися на площу до павільйону Флори. По цій дорозі, навколо центральної частини парку, можна прогулюватися в кареті.
Друга дорога від павільйону Флори піднімається круто ліворуч і догори, веде до вхідної зони в парк з вулиці Київської, до адміністративно-господарської зони парку, до поляни Дубинка і далі в західну частину, де створені сучасні види парку.
Нижня алея проходить вздовж берега Нижнього ставу.
Зблизька павільйон Флори виглядає вишукано завдяки своїм точним архітектурним формам, високим колонам в доричному стилі та барельєфу на фризі, що зображає листя і грона винограду. Орнамент виконано в 1852 році за малюнками академіка архітектури О. І. Штакеншнейдера. Гранітні сходи ведуть до просторого овального залу. В проміжках білих колон відкривається панорама Нижнього ставу.
 Женевське озеро |
 Грот "Грибок" |
 Фонтан поряд з Головним входом до парку. |
 "Срібні джерельця" |
В основу композиційного рішення центральної частини парку покладені сюжети з міфології Стародавньої Греції та Риму, а деякі місця нагадують оселю грецьких богів, героїв, письменників та філософів.
Праворуч від павільйону «Флора» знаходиться виконаний з гранітних клиноподібних каменів арочного склепіння так званий Венеціанський міст. Міст прикрашають гранітні пілони, між якими звисають важкі ковані ланцюги. Трохи нижче мосту влаштовано дерев'яний шлюз для пропуску води в русло річки Кам'янки.
Посеред Нижнього ставу з широко роззявленої пащі змії, що звивається на камені, б'ється стовп води — фонтан «Змія». Вода надходить до фонтану по самопливному підземному водогону, викладеному з гранітного тесаного каменю вздовж дороги, яка веде від академії та оранжереї до павільйону Флори.
Напроти Громового гроту (гроту Каліпсо), знаходиться відстійник та відгалуження водоводу, щоб подавати воду в інтер'єр гроту. Відстояна і таким чином очищена вода по чавунних трубах, укладених під невеликим нахилом, самопливом, що зводить до мінімуму втрату сили тиску при терті води об стінки трубопроводу, подається до фонтану.
Діаметр фонтанної голівки «Змія» в порівнянні з трубою водопроводу зменшено в 10 разів. Точно розрахована подача води і просте інженерне рішення виверження її з фонтану забезпечує невелику різницю у висоті між стовпом фонтану і рівнем Верхнього ставу всього лише 1,5 — 2,5 метри і, таким чином, висота фонтану досягає 12 — 16 метрів. Спочатку вода фонтану линула в висоту просто з отвору в камені і фонтан називався «Самсон», як і відомий фонтан в Петергофі. Пізніше, в часи військових поселень, на камені була встановлена скульптура змії. Змія була вилита з бронзи невідомим майстром. Якщо її вузол розтягнути в довжину, вона буде розміром в 10,65 м.
У центрі на Верхній алеї — статуя Гермеса (у римлян — Меркурій). Ця статуя знаходиться в парку з 1800 року, її встановлювали, як і інші статуї, в різних місцях парку і неодноразово реставрували.
В кінці Нижньої алеї розташована на високому гранітному п'єдесталі двометрова статуя давньогрецького поета-драматурга Еврипіда. Він зображений у повний зріст із сувоєм в правій руці і зв'язкою рукописів біля ніг. Скульптура Еврипіда єдина в парку, яку не переставляли на інше місце з часу її встановлення 1800 року. 1996 року всі оригінали мармурових скульптур перенесено в музеї, а на їх місця встановлено копії з гіпсу та оргскла.
Далі, біля підніжжя крутого схилу, розташоване джерело Гіппокрени (Іппокрени). За грецькою міфологією, джерело Гіппокрени з'явилося від удару копита крилатого коня Пегаса (звідси «кінське джерело») на горі муз Геліконі в Беотії. Джерело присвячене Аполлону і музам.
На квадратному п'єдесталі біля джерела 1851 року було встановлено статую Венери — що купається, яка раніше стояла в гроті Аполлона. Зараз на цьому місті стоїть копія в оргсклі, виконана 1952 року. Нижче від статуї із гранітного п'єдесталу біжить джерельна вода, яка в будь-яку пору року має однакову температуру. Вода наповнює бронзову напівчашу, прикрашену декоративним зображенням вужів, і, переливаючись через її краї, стікає по гранітному підземному каналу в Нижній став.
Через нижній став до Площі зборів веде металевий місток — з якого відкривається вид на Великий водоспад. Вода надходить сюди через підземну річку Ахеронт із Верхнього ставу. Побудовано водоспад в перший період створення парку.
Площу зборів прикрашують різноманітні архітектурні елементи паркової композиції. Ця назва з'явилася в період, коли «Софіївка» перебувала у віданні управління військових поселень. Того часу в парку в недільні дні грав військовий оркестр і шляхетні люди міста збиралися тут, щоб послухати музику, потанцювати. Але площа створена в перший період будівництва парку.
Площа зборів обрамлена дерев'яними лавочками. Знаходиться вона на півострові овальної форми. У центрі площі розташований басейн, посередині якого поміщено велику гранітну вазу. В басейні плавають декоративні риби. Вода в басейн надходить підземною чавунною трубою з Верхнього ставу і тримається на одному рівні, тому що надмір води відводиться в Нижній став через прокладений під землею гранітний канал. Улітку вазу прикрашають яскраві квіти. Біля басейну розташована статуя Паріса.
Ліворуч від площі розташований грот. Велика гранітна брила, вагою більше 300 тонн, зависла без опори і утримується лише на трьох точках. Надійність цієї споруди перевірила сама природа. У 1838, 1976, 1986 роках, коли в Умані траплялися значної сили землетруси, грот залишився неушкодженим. Грот називають Гротом страху та сумніву (раніша назва — Грот Тантала).
Над Гротом страху і сумніву, біля Великого водоспаду розташований невеликий п'єдестал. Колись тут стояла статуя Амура — виконана з білого мармуру. З оригінала збереглися лише крила Амура. 1996 року, за фотографіями, вона відлита київським скульптором І. Д. Дідуром з органічних матеріалів і встановлена на своєму місці. Статуя зображає хлопчика, який порозкидав всі свої стріли, тятива, що з'єднувала кінці лука, розірвана. Амур відхилився назад і ламає і свій лук.
Вище Площі зборів ідуть гранітні сходинки вздовж великої гранітної брили нагору. Відразу ж зліва знаходиться Західний грот (грот Скілли, або Сцілли). Грот створено з рожевого граніту, в ньому влаштовано гранітні лавочки та столик.
Далі, праворуч, знаходиться майданчик, вирубаний у скелі по краю крутого обриву. Майданчик називають Бельведер, тому що на ньому деякий час стояла статуя Аполлона Бельведерського. У період військових поселень, 1847 року площадку обнесли ажурною металевою огорожею, яка збереглася до нашого часу. Перед входом на майданчик відкривається вид ни нижню частину скелі, яка нагадує профіль людського обличчя. За одними переказами — профіль Людвіга Метцеля, за іншими — Станіслава Потоцького. Оглядовий майданчик на Бельведері прикрашає мармурова антична статуя Орфея.
Дещо вище від Бельведерської скелі сусідня з ним ділянка називається Кавказькою горою. На Кавказькій гірці було встановлено з білого мармуру статую керівника польського повстання 1794 року Тадеуша Костюшка. 1847 року за наказом Миколи І, який тоді відвідав Умань і "Софіївку", статую Костюшка разом із статуєю наполеонівського генерала Ю. Понятовського, яку теж установив О. Потоцький на Єлисейських полях, відправили в Гомель. Натомість, цар пообіцяв прислати статую своєї дружини Олександри Федорівни, на честь якої "Софіївку" і почали називати "Царицин сад". І 1850 року ця статую, що зображала в бронзі царицю, яка сиділа в кріслі, тут було встановлено. За радянської влади статую цариці як високохудожній твір відомого російського скульптора В. О. Шервуда, відправили в Петроградський Ермітаж. 1939 року тут встановили пам'ятник Володимиру Леніну. 1941 року він був знищений німицями. 1964 року на Кавказькій гірці встановили мармуровий бюст Тараса Григоровича Шевченка на тому самому п'єдесталі, на якому розміщувалася статуя цариці. У газеті "Уманська зоря" від 29 травня 1964 року опублікували зображення пам'ятника. Постамент за своїми розмірами був невідповідним для бюста, і 1965 року виготовили новий гранітний п'єдестал, але бюста Т. Г. Шевченка так і не встановили, його передали в село Родниківку 1985 року, де він стоїть і зараз.
 Статуя Еврипіда |
 Джерело Іппокрени |
 Паріс |
 Амур |
На схід від статуї Амура ліворуч розташовані гранітні сходи, які ведуть до гротів Локетек та Горішок. Вони створені ще в перший період будівництва парку.
Грот Горішок розташований з правого боку. Він завершує композицію Долини гігантів. У гроті Горішок вирубана гранітна лава, а поряд з ним влаштовано штучний триступеневий водоспад.
Ліворуч і вниз знаходиться грот Локетек — масивна природна скеля. У ній вибита лавка й встановлено круглий стіл. Про нього згадується у всіх відомих описах «Софіївки». Грот влаштований в честь короля Польщі Владислава.
Далі по алеї знаходиться міст через русло річки Кам'янки, який веде в Темпейську долину. У цьому місці Людвіг Метцель намагався створити прообраз грецької Темпейської долини. Тут росли 9 берестів, що алегорично відображали дев'ятьох синів Потоцького. Двоє з них (Костянтин та Микола) померли в ранньому віці, а також і дочка Потоцьких Гелена. Як пам'ять про їх ранню смерть в долині встановлено гранітний обеліск, який має назву «Усічена колона» — (Розбита або Зламана колона). Біля основи обеліска покладено надмогильний гранітний камінь, який нагадує лева, що спить, а поряд протікає струмок річки Кам'янки, розбитий на три окремих маленьких водоспади. Називаються вони «Три сльози» й алегорично виражають смуток матері за трьома померлими дітьми.
Праворуч на гранітному постаменті встановлений мармуровий бюст давньогрецького філософа Платона. У парку також встановлені бюсти Арістотеля — Гомера та Сократа.
Наступна частина парку називається Єлисейські поля. Біля входу на Єлисейські поля лежить гранітна брила природної форми, а поряд з нею - тесана чотиригранна шліфована гранітна колона. Ці два камені випадково виявилися поряд в «Софіївці» і з часом почали називатися композицією «Природа та мистецтво».
Вглиб Єлисейських полів, ліворуч на зеленому лузі, на гранітному п'єдесталі стоїть гранітна ваза. Праворуч од лужка з вазою розташована ділянка каменів різної величини. Камені вкриті мохом, між ними ростуть поодинокі дерева і кущі та без певного напрямку ідуть стежки. На початку будівництва парку цю місцевість названо Критським лабіринтом. Праворуч стоять штучно зрощені три дерева тополі білої, які вже відмерли. Їх називають «сімейним деревом».
На схід від Єлисейських полів знаходиться найбільший висічений у природній скелі грот. Він називається Левовий або Громовий (первісна назва — грот Каліпсо). Вхід до нього розділений на дві половини гранітною грубої форми підпорою. Недалеко від входу на правій стіні залишилися видовбані в стіні два рядки польською мовою, які належать Станіславу Потоцькому: «Забудь тут пам'ять про нещастя і прийми щастя віще, якщо ж ти щасливий, так будь ще щасливішим».
Далі по алеї знаходиться грот Фетіди (Венери). Грот має вестибюль, що складається з чотирьох колон. Вони утримують на собі гранітну плиту та напівкругле вікно. Середину гроту прикрашає скульптура Венери Медицейської, відреставрованої останній раз в 1952 році.
Праворуч від гроту Фетіди стоїть статуя Аполлона Флорентійського. Скульптура