|
Тигр Охоронний статус: Під загрозою |
||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Бенгальський тигр (P. tigris tigris)
|
||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Panthera tigris (Linnaeus, 1758) |
||||||||||||||||||
 Історичний (жовтий) та сучасний (зелений, 2006 рік) ареали тигра. |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
|
Tigris striatus Severtzov, 1858 |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
Тигр (Panthera tigris) — великий ссавець родини котячих, один з чотирьох видів так званих «великих кішок» роду пантер (Panthera). Слово «тигр» походить від грецького tigris, яке у свою чергу походить з Іранських мов, і означає ревіння чи зойк наприкінці радісного вітання. Еволюційним центром походження і сучасного ареалу є Східна та Південно-Східна Азія. Будучи найбільшим у світі представником родини котячих, тигр в усіх екосистемах є верхівкою харчової піраміди. Згідно з палеонтологічними даними, розмір сучасних тигрів приблизно дорівнює найбільшим з викопних представників родини.
Найбільш чисельним з підвидів тигра є бенгальський тигр (номінативний підвид), чисельність якого становить близько 80 % загальної кількості виду. Він розповсюджений на території Індії, Бангладеш, М'янми, Бутану та Непалу.
Тигр — вид, що знаходиться під загрозою. Кількість цих тварин в неволі більша, ніж у природі.
За способом життя тигр є одинаком. Він є видом виразно територіальним, що взагалі характерне для котячих. Звичним для тигра ландшафтом є середньо- та щільнозарослі лісові ділянки, хоча інколи його можна зустріти і на відкритій місцевості.
Як і у більшості інших котячих, основним прийомом полювання є підкрадання або вичікування в засідці із швидким, але коротким фінальним кидком. Більша частина здобичі представляє собою середніх та великих копитних, але тигр може полювати і на зовсім дрібних тварин, аж до щурів.
Самці помітно більші за самок, і мають більшу територію. Також виразні розмірні розбіжності спостерігаються між дев'ятьма підвидами цього виду, що збереглися до історичних часів.
Зміст |
Тигр — найважча з диких кішок, але різні його підвиди сильно розрізняються за вагою. Великі самці амурського тигра можуть досягати 3.5 метрів в довжину без хвоста та важити більше ніж 300 кілограмів. Проте в середньому самці тигра амурського підвиду в довжину без хвоста досягають 190—220 сантиметрів при середній вазі 227 кілограмів (хвіст тигра звичайно має довжину 60-110 см). Найважчий бенгальський тигр , вага якого була достовірно науково встановлена, важив 389 кг. Самки звичайно помітно менші за самців, у амурського та бенгальського підвидів вони важать 100—181 кілограмів. Островні підвиди тигрів менші за материкові, наприклад, суматранський тигр в середньому значно менший за номінативний бенгальський підвид: середня його вага 100—140 кг у самців та 75-110 кг у самок. Зниклий балійський тигр був ще меншим: вага самців 90-100 кг, самок — 65-80 кг.
Основний тон забарвлення тигрів коливається від іржаво-червоного до іржаво-коричневого, черево, груди та внутрішня поверхня лап світлі. Також світлі відмітини є на тильній поверхні вух. Тіло вкрите смугами, колір яких варіює від коричневого до повністю чорного. Форма та щільність цих смуг розрізняється між підвидами, але загалом більшість тигрів має більше ніж 100 смуг. Розташування смуг є унікальним у кожної окремої тварини, і, таким чином, може бути використаним для ідентифікації окремих особин, аналогічно відбиткам пальців у людей; але це не широко розповсюджений та усталений метод ідентифікації в природі, з огляду на важкість отримання більш-менш повного опису смуг на тілі дикого тигра. Основною функцією смуг є камуфляжна, тобто допомога маскуванню цього хижака від потенційних жертв. Смугастий малюнок хутра присутній також і на шкірі тигра, і, якщо його поголити, на темних смугах відростає темна шерсть, тож малюнок повністю відновлюється.
За деякими даними, тиграм частково притаманний кольоровий зір (вони здатні розрізняти деякі яскраві кольори).
У виду тигр існує відома мутація, що призводить до виявлення суцільно-білого забарвлення. Таке забарвлення дуже рідко зустрічається серед диких тварин, але є відносно розповсюдженим в популяції, що утримується в неволі, з огляду на її популярність серед публіки. Також існують непідтверджені дані про існування мутацій, що надають тиграм димчастого або повністю чорного забарвлення.
Дорослі тигри — істоти територіальні, а тому суворо захищають свою територію. Розмір особистої території тигра сильно залежить від наявності здобичі, і, у випадку самців, наявності в даній місцевості самок. Тигриця може мати територію розміром близько 20 км², в той час як територія самців звичайно набагато більша — 60-100 км². Незважаючи на те, що тигриці час від часу виявляють агресію одна до одної, їхні ділянки можуть накладатись, і вони в цій ситуацію мирно співіснують; самці ж ні в якому разі не дозволяють іншим самцям постійно перебувати на їхній території, і не завжди — навіть одноразово пройти крізь неї. З огляду на агресивну територіальну поведінку самців тигра, сутички з приводу розподілу місцевості між ними часто призводять до серйозних травм, а інколи навіть і до смерті одного із супротивників. Тим не менше, більшість конфліктних ситуацій проміж дикими тиграми вирішуються без фізичної бійки, а лише із застосуванням погрозливих поз та звуків. Як домашні коти, самці тигрів мітять територію, лишаючи подряпини на помітних деревах та збризкуючи їх сечею і екстрактом пахучих анальних залоз; окрім того, для маркування території можуть застосовуватись екскременти.
Самці тигрів можуть легко спілкуватись з тигрицями на їхній території, і навіть ділитись здобиччю. Зоолог Джордж Шеллєр спостерігав, як тигр-самець ділився здобиччю з двома тигрицями та чотирма їхніми кошенятами. Звичайно тигриці намагаються відганяти самців від потомства, поки кошенята ще малі, але в цьому разі тигриці не виявляли такої поведінки. Можливо, це пояснювалось тим, що тигр був батьком цих тигренят. На відміну від левів, тигри-самці дозволяють тигрицям та тигренятам приступати до їжі першими. Тигриці також можуть ділитись своєю здобиччю, подекуди навіть частіше, ніж тигри; але, на відміну від самців, вони набагато лояльніше відносяться до поділу здобичі з особинами своєї статі.
Спостереження за тиграми в природі та їхній облік здійснюються досить великою кількістю принципово різних способів: відстежуванням слідів та зняттям з них гіпсових або пластикових відбитків, приманками з відеокамерою, з використанням ДНК, що присутня в ексрементах, радіоспостереженням, і таке інше.
В разі, якщо самець відчуває за запахом сечових відміток самки, що вона знаходиться в репродуктивному стані, він виявляє специфічну поведінку — флемен, що виражається в характерній гримасі на морді.
Тигриця буває здатна до запліднення лише кілька днів, протягом яких парування відбувається кілька разів на день, і супроводжується голосними звуками, як у звичайних кішок. Вагітність триває 103 дні, після чого звичайно народжуються 2-4 тигреня вагою близько одного кілограму. Тигриця вирощує їх сама, захищаючи в перші півроку і від тигрів-самців: блукаючі самці можуть вбивати тигренят. У віці 8 тижнів тигренята стають здатними слідувати за матір'ю, і покидають лігво. Здатними до самостійного життя молоді тигри стають у віці приблизно 18 місяців, але звичайно залишаються з матір'ю 2-2.5 роки.
Після початку самостійного життя молоді самки звичайно залишаються неподалік від території своєї матері, в той час як молоді самці відходять у пошуках власної території на великі відстані; звичайно вони мають відвойовувати власну ділянку у інших самців, або, якщо в даній місцевості популяція тигрів нечислена, займають пусті території.
Статевої зрілості тигри досягають у віці 3-4 років. Тигри добре розмножуються в неволі, і на початок двотисячних років кількість тигрів, що утримуються в неволі тільки в США, перевищувала світову популяцію диких тигрів.
Історичний ареал тигра (зараз сильно розсічений на окремі, часом сильно віддалені одна від одної, популяції) знаходиться на території Далекого Сходу Росії, Ірану, Афганістану, Китаю, Індії та країн Південно-Східною Азії, включаючи Зондський архіпелаг (Індонезійські острови).
Тигри можуть жити в широкому спектрі ландшафтів, від вологих тропічни лісів і сухих саван до напівпустель і бореальної тайги. Порівняно до левів, тигри звичайно віддають перевагу більш щільно зарослій місцевості, для перебування в якій пристосоване і їхнє камуфляжне забарвлення. Також, на відміну від левів, тигри ведуть поодинокий спосіб життя (за виключенням самок з молодими тигренятами). Тигр, разом з ягуаром, єдині два види великих кішок, здатні до тривалого плавання: тигрів часто спостерігають перепливаючими великі річки (навіть такі, як Ганг, Амур та Меконг), і просто перебуваючими на мілководді в озерах та болотах.
В дикій природі тигри в основному харчуються великими та середнього розміру копитними: для бенгальського тигра основною здобиччю є такі види як олені самбар (Cervus unicolor), читал (Axis axis), дикий кабан та нільгау (Boselaphus tragocamelus); для амурського тигра основними харчовими об'єктами є благородний олень, дикий кабан, плямистий олень, косуля та кабарга; для суматранського тигра — олень самбар, дикий кабан та малайський (чепраковий) тапір. Також тигри можуть полювати на великих травоїдних, таких як індійський буйвол (Bubalus bubalis), гаур (Bos gaurus), та лось. Окрім того, час від часу тигри харчуються і нетиповими об'єктами, такими як мавпи, фазани, зайці, і навіть риба.
Відомо, що тигри можуть вбивати інших хижаків, а саме вовків, леопардів, удавів та іноді навіть крокодилів. Амурські тигри та бурі ведмеді являють досить серйозну небезпеку один для одного; є численні повідомлення про те, що тигри вбивають ведмежат, і навіть нападають на дорослих ведмедів. Загалом бурі та гімалайські ведмеді складають 5-8 % харчового раціону амурського підвиду тигра (переважно їх вбивають дорослі самці). Малайський ведмідь, будучі вельми агресивним, часом відганяє тигрів від здобичі, хоча частіше трапляється навпаки; а подекуди малайські тигри цілеспрямовано полюють на цих ведмедів.
Дорослі індійські слони є недосяжною здобиччю для тигра, тому тигри зустрічі з ними намагаються уникати, але подекуди можуть вбивати молодих слоненят. Також відомий щонайменше один випадок, коли тигр вбив дорослу самку індійського носорога.
Інколи тигри можуть полювати на свійських тварин, таких як собаки, корови, коні та осли. Старі або поранені тигри, що не спроможні полювати на копитних, подекуди нападають на людей, але звичайно тигра швидко вбивають після першого ж такого випадку. В мангрових болотах Сундарбанс в Бенгалії, де від тигрів гине найбільша кількість людей, на людину часом полюють і повністю здорові тварини.
На всій території свого ареалу тигр є вершиною харчової піраміди, і майже не зазнає конкуренції з боку інших хижаків (часом таку конкуренцію можуть складати представники родини собачих, що полюють великими зграями — наприклад, індійські дикі собаки-дхоле Cuon alpinus).
Тигри полюють виключно одинаком, і, як і більшість інших кішок, вичікують свою здобич в засідці, а при наближенні роблять швидкий ривок на коротку дистанцію. При цьому, навіть незважаючи на велику масу тіла, тигр може розвинути швидкість до 60 км/год практично на будь-якій місцевості.
Великих копитних тигр намагається вхопити за горло, а потім задушити, дати стекти кров'ю після прокусу сонної артерії та/або яремної вени, або зламати шию. При полюванні на меншу здобич до прийомів забиття додається ламання хребта та кінцівок.
Тигр здатний стрибати на висоту до п'ти метрів, і на 9-10 метрів в довжину, що робить практично неможливим втекти від нього на короткій відстані.
Впольовану здобич тигр може нести, тримаючи в зубах у висячому положенні або закинувши на спину: таким чином він може бігти із здобиччю вагою в 100 кілогарм; з грузом в 50 кілограмів в зубах тигр може перестрибувати перешкоди висотою до двох метрів. В разі полювання на дуже велику здобич (гаурів та азійських буйволів) тигр може перетягувати їх по землі, рухаючи таким чином здобич, що в 6-7 разів важча за нього, тобто загальною вагою більше тони.
Людину дорослий тигр може вбити одним рухом лапи.
Основним фактором, що обмежує чисельність тигрів, є господарська діяльність людей та пряме полювання: як трофейне (в основному задля шкіри), так і з лікарняною метою (позаяк велика кількість органів тигра використовується у традиційній східній медицині).
Окрім організації спеціалізованих заповідних територій для збереження виду, з цією метою використовуються і інші, менш традиційні засоби. Зокрема, на буддістському фестивалі Калачакра в січні 2006 року Далай-Лама вимовив проповідь, в якій закликав припинити використання, продаж та покупку тварин, та продуктів, з них виготовлених. В результаті прочани, що повернулись з фестивалю в Тибет, почали масово знищувати та викидати шкури тигрів та леопардів, і навіть предмети одягу з їхніми фрагментами; на теперішній час (середина 2007 року) ще не зрозуміло, чи призведе це до зниження попиту на шкури диких котячих, і в якій мірі це відіб'ється на об'ємах браконьєрства.
Іншим ринком попиту, що спричинює знищення тигрів, є використання його органів та тканин в традиційній східній (в основному китайській) медицині: найбільш відомими медичними продуктами такого типу є знеболюючі засоби та афродізіаки. Викристання частин тіла тигра в медицині в Китаї заборонено та підлягає карному переслідуванню; тим не менше, нелегальний оберт даних матеріалів на чорному має досить помітні об'єми.
В результаті полювання та руйнування природного оточення чисельність тигрів в останні десятиліття сильно скоротилась. Сто років тому в світі нараховувалось близько 100 тисяч диких тигрів; зараз їхня чисельність знизилась до 2500 дорослих особин, здатних до розмноження, причому чисельність жодної з окремих популяцій не перевищує 250 дорослих тварин. Тим не менше, вірогідність зникнення тигра як біологічного виду наразі незначна, завдяки наявності близько 20 тисяч тварин, що утримуються в неволі.
В історичний час існували дев'ять підвидів тигра, три з яких зараз знищені, а один (південнокитайський тигр) з великою вірогідністю вже щез або щезне в природі найближчим часом.
Основні дані щодо еволюції виду тигр отримані з аналізу викопних рештків та досліджень в галузі молекулярної філогенетики.
На базі кладистичного аналізу було показано, що центр походження виду розташовувався в східній Азії.
Загалом, реконструкція викопних рештків тигрів є досить складною, передусім з огляду на нечисленність палеонотологічних знахідок тигрів, наявність, в основному, сильно фрагментованих рештків, ризик забруднення матеріалів залишками близько споріднених видів, та часто нечітким датуванням знахідок.
Найдавніші викопні рештки тигрів відомі з північного Китаю та о. Ява. Попередникова форма, описана як Felis palaeosinensis, являла собою невеликого тигра з області Хенан в Північному Китаї, де жила з кінця Пліоцену — початку Плейстоцену, і нараховує, таким чином, близько двох мільйонів років; треба зауважити, що розмір цих тигрів був між такими сучасних індійських леопардів та підвидів тигра з островів Зондського архіпелагу, то ж кішка Felis palaeosinensis може представляти велику форму леопарда, або спільного попередника двох чи більше видів сучасного роду Panthera. Чітке таксономічне положення виду Felis palaeosinensis вимагає додаткових досліджень.
Ранні скам'янілості тигрів також були знайдені в шарах Джетіс на Яві, і були датовані віком від 1.66 до 1.81 мільйонів років. Таким чином, вже приблизно два мільйони років тому, на початку Плейстоцену, тигр був досить широко розповсюдженим у східній Азії видом. Усталеною точкою зору є та, що районом походження виду тигр була територія сьогоденного північного Китаю, але останні палеонтологічні дані свідчать про значно ширший ареал виду відразу з моменту появи його найдавніших рештків. Багато палеонтологів вважають, що для походження даного виду була не потрібною ізоляція його попередникової форми на такій обмеженій ділянці, як Манчжурія: для прояву морфологічної та генетичної дивергенції тигра від попередникових та споріднених форм достатньо було набору нестрогих ізоляцій популяцій, що легко могли траплятись в різний час на різноманітних з точки зору рельєфу та кліматичних умов просторах південно-східної Азії.
Відносно числені викопні рештки тигрів, що датуються періодом від раннього до пізнього Плейстоцену, відомі з Китаю, Суматри та Яви, але в Індії, на Алтаї, в Сибіру та інших районах тигри з'явились лише наприкінці Плейстоцену. Також було зроблено кілька знахідок великих кішок, які були класифіковані як тигри, на території східної Берингії, але, тим не менше, викопні рештки тигрів на території Америки досі не відомі. Окрім того, тигри меншого за середній розміру, згідно до палеонтологічних даних, в пізньому Плейстоцені мешкали на території Японії та на Сахаліні. Судячи зі всього, відносно менший розмір цих викопних підвидів, як і сучасних підвидів з островів Зондського архіпелагу, пояснюється явищем острівної карликовості.
Згідно до порівняльно-анатомічних досліджень, середній розмір тигрів від Плейстоцену до сучасності зменшувався (за виключенням популяції, зараз відомої як підвид «амурський тигр», в котрій з Плейстоцену до сьогодення середній розмір тварин не змінився). Це є досить звичайним фактом для плейстоценових ссавців, і, вірогідно, віддзеркалює зниження сезонної біопродуктивності навколишнього середовища та/або, у випадку хижаків, зменшення середнього розміру доступної здобичі.
Голоценові рештки тигрів відомі з Яви та Калімантану; на останньому острові тигр щез ще до історичних часів.
Молекулярно-філогенетичні дані, отримані з використанням різних методів, підтверджують тісні родинні зв'язки між представниками роду Panthera, і показуть, що вид тигр відокремився від загальної попередникової лінії більше ніж 2 мільйони років тому, раніше за лева, леопарда та ягуара. Таким чином, палеонотологічні та молекулярно-біологічні дані щодо історії походження тигра є вельми узгодженими.
Хоча з молекулярно-біологічних даних досі неясно, чи є східна Азія саме тим регіоном, де відбулося відокремлення виду тигр від загального попередника роду, існує великий масив доказів на користь того, що саме звідси тигри розповсюджувались на північ у північно-східну Азію та Берингію, та на південь на острови Зондського архіпелагу та в межі Індійського субконтиненту. Відносно пізня (пізніше за район Зондського архіпелагу та східний Сибір) поява тигрів в Індії підтверджується також і відсутністю тигрів на острові Шрі-Ланка, котрий був відокремлений від материка підняттям рівню океана на початку Голоцену. Серед палеонтологів існує деяка розбіжність в поглядах щодо заселення тиграми центральної та південно-західної Азії (ареал туранського тигра): частина дослідників вважає, що тигри проникли туди з північно-східної Індії, а інші — що з Сибіру через райони південного сходу нинішнього Казахстану.
Незважаючи на відсутність там в теперішній час, виходячи з зоогеографічних даних, тигр мав населяти острів Калімантан; але знахідки, що це підтверджують є, в основному, доволі сумнівними. Тим не менше, туземці з племені Бісайя стверджують, що ікла, якими вони володіють, походять від диких тигрів, останні з яких були вбиті попередниками цих туземців 4-7 поколінь тому. Це говорить на користь того, що тигр на Калімантані щез приблизно 200 років тому. Найкращим підтвердженням існування тигрів на Калімантані в минулому стала знахідка верхушки непрорізаного верхнього хижого зуба тигра в печері Ніа в малазійській частині острова (Саравак), у відкладеннях неолітичного віку.
Тигр є одним з головних персонажів у міфах народів країн Азії, переважно тих регіонів, які є природною зоною його проживання. Він часто постає як цар звірів, символ сили і монархії.
У Південно-Східній Азії і Кореї тигра вшановували як бога-господаря гір та печер, а також покровителя правлячих королівських родів. Його розглядали як посередника між Небом і Землею.
У Китаї вірили, що тигр є символом сили і здоров'я, що відганяє злих духів та хвороби. У даосизмі цей хижак асоціювався з заходом, білим кольором, осінню й одним із п'яти першоелементів — водою, та протиставлявся зеленому дракону — усобленню весняного сходу. Двобій тигра і дракона став однією з найпопулярніших символічних мотвів китайського живопису. Тигр вважався також третім із дванадцяти звірів китайського 12- річного календаря.
З тигром був також пов'язаний культ плодовитості. У різних віддалених куточках Азії вважалося, що для лікування безпліддя або збільшення потомства слід їсти м'ясо тигра, вклонятися його слідам або носити шкуру цієї тварини. З цим культом асоціювали і леопарда, якого інколи розглялядали як самицю тигра. Наприклад, китайська богиня Си Ван Му, володарка заходу, плодовитості і безмертя постає у стародавніх китайських джерелах з тигроморфними рисами.
У деяких азійських народів зберіглися уявлення про тигрів як першопредка або іншу людську расу. Так, малайські племена вірили, що тигри мають соціальну організацію, подібну людській, а нівхи Сибіру і жителі Суматри вважали їх за окремий вид людей. Деякі народи Індії виводили свій родовід від подружжя жінки і тигра, називаючи себе «людьми-тиграми». У багатьох місцевосцях, де поширенні подібні уявлення на полювання і вбивство тигрів були накладені обмеження або повні табу.
Тигр був пристрасним об'єктом уваги багатьох письменників і поетів світу. У індійській і китайській літературі традиційно оспівувалась сила тигра. Ця тварина виступала захисником правденості, мудрості, а інколи палкого кохання. Подібні уявлення про символізм тигра перекочувало у середньоазійську прозу і поезію, і предствалено у відомій у епічній поемі Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі».
У західно-європейській літературі образ тигра був неоднозначним. Так, Редьярд Кіплінг у «Мауглі» та Вільям Блейк у «Піснях Досвіду» зображали тигра підступною і грізною твариною. Водночас дитячий письменних Алан Мілн у своєму всесвітньовідомому творі про Вініпуха створив привабливий і веселий персонаж Тигри.
Велика кількість органів тигра та частин його тіла використовується в традиційній азійській, переважно китайській медицині. За повір'ями, жодне з яких досі не змогли підтвердити за допомогою наукових дослідів, наступні частини тіла тигра мають цілющі, магічні та охоронні властивості:
Тигр був або є національною твариною в наступних країнах:
 Герб Малайзії |
 Емблема «Тигрів визволення Таміл-Еламу» |
 Герб Приморського краю |
_(2001).png) Герб Владивостока |
 Емблема футбольного клубу «Промінь-Енергія» |
За даними Американської Асоціації Зоопарків та Акваріумів, на території США в якості свійських тварин утримуються близько 12000 тигрів, що вище чисельності всієї дикої популяції виду; з них близько 4000 утримуються в штаті Техас. Причиною такої високої популярності тигра як свійської тварини є, як вважають, особливості законодавства США: утримання тигрів вдома заборонено в 19-ті штатах, 15 вимагають для отримання спеціальної ліцензії, а в 16-ті штатах дане питання законом не регулюється.
Успішність американських програм з розмноження тигрів в зоопарках призвела до «перевиробу» тигренят в 80-90-ті роки двадцятого століття, що стало причиною сильного спаду цін на цих тварин.
Відеозйомки тигрів в Королівстві Тварин Уолта Діснея
 |
 |