| Чернівці | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
 |
|||||
| Чернівці на мапі України | |||||
| Основні дані | |||||
| Країна |  Україна |
||||
| Регіон | Чернівецька область | ||||
| Район/міськрада | Чернівецька міська рада | ||||
| Код КОАТУУ | 7310100000 | ||||
| Засноване | 1408 | ||||
| Магдебурзьке право | 1488 | ||||
| Статус міста | з 1408 року | ||||
| Поділ міста | 3 райони | ||||
| Населення | близько 300 тис. чол. (2004) | ||||
| Площа | 153 км² | ||||
| Густота населення | 1 960 осіб/км² | ||||
| Поштові індекси | 58000-499 | ||||
| Телефонний код | +380-0372(2) | ||||
| Географічні координати | 48°18' пн. ш., 25°56' сх. д. | ||||
| Водойма | Прут | ||||
| День міста | 1-а субота - неділя жовтня | ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція | Чернівці | ||||
| До Києва | |||||
| - фізична | 408 км | ||||
| - залізницею | 692 км | ||||
| - автошляхами | 482 км | ||||
| Міська влада | |||||
| Адреса | 58000, м. Чернівці, площа Центральна, 1, 55-39-53 | ||||
| Веб-сторінка | Міська рада Чернівців | ||||
| Міський голова | Микола Федорук | ||||
Чернівці́ — політичний, культурний і релігійний центр Буковини, обласний центр Чернівецької області, вузол залізничних і автомобільних шляхів, аеропорт. Місто розташоване на березі річки Прут.
Населення — близько 300 тисяч осіб (2004)
Перше згадка в історичних документах датується 1408 роком.
Зміст |
Чернівці лежать на Передкарпатті, за 20 км від початку Карпат, на межі між українською й румунською етнографічною територією, розташовані на обох берегах Прута на горбах, розділених його допливами (найвища точка 250 м, найнижча — 100 м).
Територія Чернівців становить тепер близько 10 000 га.
Адміністративно поділяється на три райони:
Поселення на території Чернівців були вже за неоліту, на їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Чернівців виявлено словянські пам'ятки початку нашої ери (II—V ст.); за ранньої історичної доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (IX—XI ст.). Оборонний город на місці Чернівців заснував у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до середини XIII ст., коли її зруйнували татари); нове місто було побудоване на високому правому березі Прута.
З середини XIV ст. Чернівці, входили до складу Молдавії як прикордонне місто з Польщею; через них проходив торговельний шлях зі Львова на Сучаву. Уперше згадуються в грамоті воєводи Александра (Олександра Доброго) (8.10.1408 р.) у зв'язку з митним договором, який він уклав з львівськими купцями. (За даними українських дослідників, грамота молдавського господаря Олександра Доброго з першим письмовим згадуванням про Чернівці зберігається в Державному історичному музеї Росії, куди вона потрапила зі Львова. Чернівецький обласний державний архів має лише копію цього історичного документа.)
1488 р. Чернівці стали центром Чернівецького повіту. За молдавського періоду вони користувалися самоуправою на маґдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі; управа Чернівці була в руках «шолтиса» і 12 радних. У XV—XVI ст. Чернівці були торговим центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень за воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688 рр.), турками (1476 і 1714 рр.) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672 рр.). Козаки (під проводом Богдана Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 рр. та після поразки під Полтавою взимку 1709—1710 рр. Переслідуючи їх, російське військо зайняло тоді вперше Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за російсько-турейької війни 1739 р., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків з близько 1200 мешканців.
Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1768—1774 Чернівці були окуповані російським військом, а згодом перейшли під владу Австрії (1774—1918 рр). Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини — насамперед військової адміністрації (1774—1786 рр.), згодом цивільного управління: 1786—1849 рр. Буковинської округи, що входила до складу Галичини, 1849 р. автономного краю Буковини. 1864 р. Чернівці здобули повну міську самоуправу. Перехід з турецько-балканської до західно-європейської сфери впливу вплинув на зростання населення. Уже 1779 р. у Чернівцях було 3200 мешканців, і це число зростало завдяки допливу німців (службовців, учителів, торгівців), а також українців і поляків з Галичини, євреїв і румунів та українців з Буковини. 1783 р. у Чернівцях постали ремісничі цехи, з кінця XVIII ст. почала розвиватися промисловість. На початку XIX ст. засновано гімназію, побудовано церкви св. Параскеви (1814—1862 рр.) і греко-католицьку (1825—1830 рр.). З 1832 р. у Чернівцях уконституювався маґістрат на чолі з бурґомістром.
Революційні події 1848 р. призвели до автономії краю і міста та до загострення політичного суперництва між українськими і румунськими національностями на Буковині. У середині XIX ст. дійшло також до пожвавлення економічного розвитку Чернівців (побудовано броварню, паровий млин, ґуральню, фабрику меблів, 1850 р. створено торговельну палату, 1877 р. — торгову біржу). До розвитку Чернівців спричинилася побудова залізниці Чернівці—Львів (1866), 1895 побудовано електрівню, 1897 введено в дію електричний трамвай, 1895—1912 рр. — водогін і каналізацію. Споруджено нові визначніші будівлі: кафедральний собор (1844—1864 рр.), резиденцію буковинської митрополії (1862—1882 рр.), вірменську церкву (1869—1875 рр.), єзуїтський костьол (1893—1894 рр.), єврейську синагогу (1873—1879 рр.), міський театр (1904—1905 рр.), зал. двірець (1905—1908 рр.). Чернівці набули європейського вигляду (їх часто називали «малим Віднем»), хоч цей вигляд мала тільки центральна частина міста. 1895 р. у Чернівцях працювало понад 2500 робітників, а з 1910 — в місті було 2140 ремісників і 1400 торгівців.
До 1781 р. у Чернівцях була тільки одна наробна школа (рум.). Австрійська адміністрація відкрила німецьку школу, а на 1869 р. було вже 6 шкіл з 26 учителями. Першу класичну гімназію засновано 1808 р., реальну — 1869 р., учительську семінарію чоловічу — 1860 р., жіночу — 1872 р. У другій половині XIX ст. засновано фахові школи: сільсько-господарську, ткацьку, ремісничу, 1827 р. вищу теологічну. У 1875 р. засновано Чернівецький університет з 3 факультетами. У Чернівецькому університеті навчалися також студенти з Галичини; працювали українські вчені: С. Смаль-Стоцький, О. Калужняцький, Є. Козак, М. Кордуба, З. Кузеля та інші. У середніх школах навчання відбувалося німецькою мовою, з 1851 р. як предмет навчання введено українську мову в гімназії, згодом і в учительській семінарії. З 1896 р. при другій німецькій гімназії засновано український відділ. Під кінець австрійського панування в Чернівцях було 4 народні школи з українською мовою навчання. З Чернівців тісно пов'язана діяльність письменників: Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської. Організоване українське громадське життя Чернівців починається з заснуванням 1869 р. товариства «Руська Бесіда», політичного товариства «Руська Рада» (1870 р.), студентського товариства «Союз» (1875 р.). У цих товариствах спершу переважали москвофільські тенденції, але з 1884 р. перемогли «народовці» (Є. Пігуляк, О. Попович, С. Смаль-Стоцький та інші), відтоді почався швидкий розвиток українського національного руху. З 1884 р. українське громадсько-культурне життя було зосереджене в Українському Народному Домі. Діяли товариства: Українська Школа (з 1887 р.), економічні установи «Руська Каса» (1896 р.) і «Селянська Каса» (1903 р.); «Міланська Читальня» (1880 р.), Жіноча Громада (1906 р.), спортовий Союз Січей (1904 р.), Бурса ім. О. Ю. Федьковича (з 1896 р.), музичні товариства Буковинський Боян (1895 р.) а Міщанський хор (1901 р.), Буковинський Народний Театр (1897 р.).
До 1914 р. Чернівці були важливим українським видавничим центром. Тут появлявся місячник «Буковинська Зоря» (1870—1871 рр.), щоденник «Буковина» (1885—1917 рр.), «Нова Буковина» (1917—1918 рр.); місячник РУП «Гасло» (1902—1903 рр.), політичні газети «Народний Голос», «Народна Справа», «Громадянин», «Борба» (1907—1914 рр.) та інші; працювали видавництва: «Православний календар» (1874—1918 рр.), «Бібліотека для молодежі, селян і міщанства» (1885—1996 і 1906—1914 рр.), «Крейцарова бібліотека» (1909—1914 рр.); видавано підручники для народних і середніх шкіл, словники, красне письменство. У Чернівцях був осідок правос. еп., а з 1873 р. — митр.
Чернівці були також важливим осередком діяльности румунів, євреїв, німців і поляків. З німецьких культурних діячів письменник К. Францос популяризував творчість Шевченка, а історик і етнограф Р. Кайндль досліджував історію й етнографію Буковини.
За першої світової війни Чернівці були тричі під російською окупацією (30.08.1914—21.10.1914; 26.11.1914—18.2.1915; 18.06.1916—02.08.1917 рр.). Російська окупаційна влада переслідувала українців, полегшення настало щойно по березневій революції 1917 р., коли губернатором Буковини став О. Лотоцький. По створенні Украйнського крайового комітету Буковини (25.10.1918 р.) відбувалося у Чернівцях велике народне віче (03.11.1918 р.), на якому ухвалено приєднання до України; 06.11.1918 р. українці перебрали владу в Чернівцях (бурґомістром міста призначено О. Безпалка), але вже 11.11.1918 р. румунське військо окупувало Чернівці, а 28.11.1918 р. румунський Генеральний конгрес Буковини проголосив приєднання Буковини і Чернівців до Румунії.
За румунської влади Чернівці залишилися адміністративним осередком Буковини. Незважаючи на румунське переслідування, вони і далі залишалися центром українського життя на Буковині. Крім названих товариств засновано нові — «Буковинський Кобзар», «Український Мужеський Хор», «Український Театр». Також з'явилися спортивні «Довбуш» і «Мазепа» — і ще декілька інших. Існувало в Чернівцях і відділення Української Національної Партії. Видавнича діяльність зменшилася. Виходили тижневики «Боротьба», «Рідний Край», «Рада» і «Самостійність», а також щоденник «Час», журнали «Промінь» і «Самостійна Думка». Відчувався брак україномовних книжкових видань.
При кінці румунського панування Чернівці стали потужним економічним центром. 1936 року тут працювало 155 великих та 61 мала фірма.
У червні 1940 місто та вся північна Буковина були анексовані Радянським союзом. У Чернівцях відбулися величезні зміни в національному складі населення: німців переселено 1940 до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. 6 липня 1941 румунські та німецькі війська зайняли місто. Німці за допомогою румунської поліції вбили більшість єврейського населення. Місто зазнало значної руйнації: зруйновано синагогу, мости через Прут й ін. Цілковито розгромлено українське і єврейське громадсько-культурне життя, багатьох діячів заарештовано.
По поновній окупації Чернівців радянським військом (29.3.1944) Чернівці стали обласним центром. З них вибули поляки, натомість напливали росіяни, українці та євреї. З 1957 почалася розбудова Чернівців уздовж головної магістралі: вулиць Хотинська—Вокзальна (Ґаґаріна)—Леніна—Червоноармійська—Сторожинська. У 1965 до Чернівців приєднано містечко Садгору (Садагуру) на лівому березі Прута.
У Чернівцях зайнято близько 70 000 робітників і сконцентровано близько 60 % промислової продукції області. Провідні галузі промисловості Чернівців: легка (42 % загальної продукції) — текстильне об'єднання «Восход» (килими; 80000 м тканин на рік), швейне об'єднання «Трембіта», панчішне виробниче об'єднання (42 млн пар панчішно-шкарпеткових виробів), 3 трикотажні, 2 галантерейні, взуттєва, рукавична фабрики; харчова (36 %): цукро-спиртовий комбінат, олійно-жировий комбінат, м'ясокомбінат, жировий завод, броварня; машинобудування і металообробна (10 %): підприємства легкого машинобудування «Легмаш», «Індустрія», «Емальпосуд», інструментальний, металовиробів, машинобудівний завод для нафтової промисловості; химічний і гумово-взуттєвий завод, фабрика побутової химії; деревообробна: виробництво будівельних матеріалів; електронна промисловість, об'єднання «Електромаш». Міський транспорт — тролейбуси (трамваї ліквідовані). Місто газифіковане з 1956.
У 1970-их pp. в Чернівцях було 50 загальноосвітніх шкіл (у тому числі 12 середніх та 18 восьмирічних) з 30000 учнів, 38 дошкільних закладів, 8 технікумів, 8 професійно-технічних шкіл, музичні, педагогічні, медичні школи; 3 вищі навчальні заклади з 15000 студентів: Чернівецький Університетт з 11 факультетами (близько 10000 студентів), Чернівецький медичний інститут з 1944 і філіал Київського Торговельно-Економічного Інституту.
Науково-дослідні установи: відділи АН УРСР — Інституту Напівпровідників, Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн, Інституту Історії.
Музеї: краєзнавчий, О. Кобилянської, Ю. Федьковича.
«Буковинський ансамбль пісні і танцю», вокально-інструментальні ансамблі «Смерічка», «Черемош».
Населення Чернівців, почавши з 1775 постійно зростає:
| Рік | Населення, тис. осіб |
|---|---|
| 1775 | 2,3 |
| 1794 | 5,0 |
| 1832 | 11,0 |
| 1851 | 20,4 |
| 1869 | 34,0 |
| 1890 | 54,2 |
| 1900 | 65,8 |
| 1910 | 87,1 |
| 1919 | 91,9 |
| 1930 | 112,4 |
| 1941 | 78,8 |
| 1959 | 152,3 |
| 1970 | 187,0 |
| 1982 | 232,0 |
| 1984 | 238,0 |
Воно зростало завдяки припливові з Буковини, а ще більше з Галичини (українці й поляки) та німців з Австрії і Німеччини.
Від 1775 Чернівці набрали мішаного характеру щодо національного складу. Крім українців і румунів, у Чернівцях селилися євреї, німці і поляки. Однак, до 1918 переважала німецька мова, якою розмовляли, крім німців, також євреї (разом вони становили половину населення міста) і навіть частково українці, румуни, поляки. Чернівці були найбільше на сх. висунений нім. культ., осередок з найчисленнішим серед міст України % німців. Зміни національного відносин видно з табл. (у %):
За австрійського часу був такий розподіл національних груп у Чернівцях: українців — 19 %, румунів — 15 %, німців — 17 %, євреїв — 33 %, поляків — 15 %; за румунських часів з напливом румунів з реґату та фальшуванням перепису 1930 маємо відповідно ч: 11 %, 26 %, 23 %, 29 %, 7 %. Перепис 1941 показує великі зміни, що відбулися на початку другої світової війни; переселення німців, частково українців, поляків і румунів до Німеччини і Румунії, приплив євреїв з довколишніх місцевостей. За радянського часу зникли німці і поляки, зменшилась чисельність румунів (11 %), євреїв (25 %), натомість збільшилась чисельність українців (42 %) і росіян (22 %). Тепер зі всіх більших міст України Чернівці мають найчисленніший відсоток євреїв.
За віровизнанням у 1857 і 1910 у Чернівцях було: православних — 27,2 і 24 %, греко-католиків — 11,4 і 11 %, римо-католиків — 34 і 27 %, євангеликів — 5 і 5 %, іудеїв — 21,7 і 33 %. Українці були як греко-католики, так і православного віровизнання, румуни — православні, поляки — римо-католики, більшість німців була римо-католицька, меншість — євангелицька.
Місто прикрашують Народний сад (1830; тепер парк культури і відпочинку), Ботанічний сад, парк ім. Шіллера, парк ім. Шевченка, лісопарк Гореча.
У квітні 2008-го року у Чернівцях відкрито першу в Україні і у Східній Європі біопаливну автозаправну станцію[1]
|
|
||
|---|---|---|
| Райони: | Вижницький • Герцаївський • Глибоцький • Заставнівський • Кельменецький • Кіцманський • Новоселицький • Путильський • Сокирянський • Сторожинецький • Хотинський |  |
| Міста обласного значення: | Новодністровськ • Чернівці | |
| Вашківці · Вижниця · Герца · Заставна · Кіцмань · Новодністровськ · Новоселиця · Сокиряни · Сторожинець · Хотин · Чернівці |
|
| Вінниця · Дніпропетровськ · Донецьк · Житомир · Запоріжжя · Івано-Франківськ · Київ · Кіровоград · Луганськ · Луцьк · Львів · Миколаїв · Одеса · Полтава · Рівне · Севастополь · Сімферополь · Суми · Тернопіль · Ужгород · Харків · Херсон · Хмельницький · Черкаси · Чернівці · Чернігів |
|
